Сергій Прокоф”єв: відоме і невідоме
СЕРГІЙ ПРОКОФ'ЄВ – ВСЕСВІТНЬО ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОМПОЗИТОР
Сергій Прокоф'єв – один з найяскравіших талантів у світі музики, чиє ім'я знаходиться на вершині списку найбільш виконуваних композиторів ХХ століття. Ім'я цього неперевершеного майстра тісно пов'язане з багатьма країнами світу: Росією, США, Францією, Німеччиною, але народився Сергій Прокоф'єв в Україні, про що ніколи не забував і чим пишався. Не випадково саме в нашій країні 2011 рік був оголошений роком Прокоф'єва.
Як і багато інших видатних особистостей, Сергій Сергійович мав дуже непростий характер, а його творчість і досі викликає палкі дискусії серед фахівців і любителів музики. Прокоф'єв вражав людей, які його знали, надзвичайною для композитора зібраністю, цілеспрямованістю, іноді навіть різкістю. До написання музики він ставився надзвичайно серйозно, ще в ранньому дитинстві твердо вирішивши присвятити цьому своє життя. У десять років майбутній композитор написав свій перший, цілком гідний музичний твір, і з тих пір з-під його пера вийшло 11 опер, 7 балетів, 7 симфоній, 8 концертів для сольного інструмента з оркестром, а також значна кількість ораторій і кантат, прекрасні твори камерної вокальної та інструментальної музики, музики для кіно і театру. Всього він написав понад 130 музичних творів і, на думку багатьох критиків, створив свій ні на що не музичний стиль. Про Сергія Сергійовича говорили, що він ще за життя став справжнім класиком.
ШЛЯХ СЕРГІЯ ПРОКОФ'ЄВА В МУЗИЦІ.
Для простого хлопчика, народженого в невеликому українському селі Сонцівка (нині село Красне Донецької області), справжнім потрясінням стало відвідування оперного театру в Москві. Там ще зовсім маленький Сергійко почув опери "Фауст" Шарля Гуно, "Князь Ігор" Олександра Бородіна і побачив "Сплячу красуню" Петра Чайковського. У рідне село, де його батько служив управителем у поміщицькому маєтку, Прокоф'єв повернувся вже іншою людиною. У нього з'явилася мета в житті. Хлопчик серйозно захопився музикою, в чому відразу ж отримав цілковиту підтримку від батьків, які безмірно його любили.
У десять років у хлопчика проявився очевидний талант до створення музичних творів. Він написав свої перші опери "Велетень" і "На пустельних островах", причому записав їх до нотного зошита абсолютно самостійно. І в тому ж році мати знову відвезла талановиту дитину до Москви, де показала його професору консерваторії Сергію Танєєву. Корифей гідно оцінив дебютні роботи вундеркінда, настійно порекомендував батькам найняти йому кваліфікованого вчителя для систематичного і серйозного заняття музикою. Старші Прокоф'єви так і зробили, і вже влітку 1901 року в сільському маєтку, де вони проживали, з'явився Рейнгольд Глієр. Тоді він ще був просто вчорашнім студентом, що закінчив Московську консерваторію із золотою медаллю. Згодом же цей юнак став найвідомішим композитором, автором балетів "Червона квітка", "Мідний вершник". Зараз же його ім'ям названо Київський інститут музики. Як репетитор молодий Глієр займався з Прокоф'євим фортепіано, імпровізацією, теорією композиції, гармонією, а також допоміг написати оперу "Бенкет під час чуми".
Коли вже тринадцятирічного Сергія Прокоф'єва його мати Марія Григорівна привезла до Санкт-Петербургу, в багажі у юного композитора з України було чотири опери, симфонія, дві сонати і кілька фортепіанних п'єс. Н. А. Римський-Корсаков, який очолював приймальну комісію, був вельми вражений здібностями не по роках талановитого абітурієнта і прийняв Прокоф'єва на свій курс. У консерваторії Сергій провчився досить довго: з 1904 по 1917 р. При цьому він закінчив кілька курсів: у 1909 р. він отримав диплом композитора, у 1914 р. закінчив навчання на піаніста, перемігши в конкурсі серед п'яти кращих учнів консерваторії, а до 1917 р. продовжував заняття в консерваторії по класу органа.
У грудні 1908 року відбувся перший публічний виступ Прокоф'єва як композитора і піаніста, а вже починаючи з 1910 р., про нього стали писати як про "великого російського композитора". Рецензенти відносили творчий стиль Прокоф'єва до "крайнього напрямку модернізму", говорили, що він "заходить у своїй сміливості і оригінальності набагато далі за сучасних французів". Коли ж у 1913 році вийшов Другий фортепіанний концерт Прокоф'єва, в навколомузичному середовищі вибухнув справжній скандал. У чому тільки не звинувачували молодого композитора: "у фортепіанному кубізмі і футуризмі", у відсутності смаку, у непотрібному новаторстві. "Такий концерт нам вдома і кішки показати можуть", – писали деякі критики.
У 1914 році Прокоф'єв здійснив подорож до Лондона, де познайомився з С. П. Дягілєвим. Співпраця видатного композитора з неповторним антрепренером тривала до смерті Дягілєва у 1929 році. Для антрепризи Російські балети Сергій Сергійович написав музику до балетів: "Ала і Лоллий", "Блазень", "Блудний син", "Сталевий скок". У перших двох балетах чітко відчувався вплив Стравінського, з яким у Прокоф'єва зав'язалася міцна дружба. До речі, критика, навіть європейська, була шокована новаторською манерою музичної подачі в балеті "Ала і Лоллий", пізніше переробленому в "Скіфську сюїту". Писали, що "публіка все ж сприймала її як прояв музичного екстремізму". У той же час фортепіанні вечори Прокоф'єва з успіхом пройшли в Римі та Неаполі.
З початком Першої світової композитор повернувся на Батьківщину. Прокоф'єв не підлягав призову як єдина дитина в сім'ї. Він продовжував плідно працювати. Він пише фортепіанний цикл "Сарказми", вокальну казку "Гидке каченя", оперу "Гравець". Відбулася прем'єра "Скіфської сюїти" в Петербурзі, де обурена "варваризмами" російська публіка також сприйняла в штики твір Прокоф'єва. До 1917 року Сергій Прокоф'єв написав безліч інших, менших за обсягом, творів. Серед них можна виділити цикл фортепіанних п'єс "Сарказми", казку для голосу з фортепіано "Гидке каченя", цикл романсів на слова поетеси Анни Ахматової і т. д.
У 1918 році, в самий розпал російської революції, Сергій Сергійович приймає доленосне рішення емігрувати. Можливо, він просто хотів якийсь час пожити за кордоном, оскільки політична ситуація в Росії продовжувала стрімко загострюватися. Він пише в своєму щоденнику: "Їхати в Америку! Звичайно! Тут – закисання, там – життя ключем, тут – різанина і дикість, там – культурне життя, тут – жалюгідні концерти в Кисловодську, там – Нью-Йорк, Чикаго. Коливань немає. Навесні я їду. Хоч би Америка не відчувала ворожнечі до сепаратних росіян! І ось під цим прапором я зустрів Новий рік. Невже він провалить мої бажання?". У 1918 році композитор через Японію переїжджає до Сполучених Штатів. За довгі роки життя за кордоном Прокоф'єв багато гастролював в Америці і Європі (а також в Алжирі, Марокко і Тунісі) як піаніст і композитор, він записав у Лондоні свій Третій концерт із симфонічним оркестром. Музикант стає дуже відомим на Заході, більше того, його ім'я входить до плеяди блискучих імен артистичного світу. Він спілкується з Сергієм Рахманіновим, Пабло Пікассо, Анрі Матіссом. При цьому Сергій Прокоф'єв з-за кордону не втомлюється стежити за подіями, що відбуваються на його Батьківщині – у СРСР. За час свого тривалого закордонного "турне" Прокоф'єв тричі приїжджав з концертами до Радянської Росії. І у 1936 році він прийняв рішення остаточно повернутися на Батьківщину.
У 1936 році він приїхав до СРСР разом з дружиною-іспанкою Ліною Кодіна, синами Святославом і Олегом. Сім'я остаточно влаштувалася в Москві. Перед війною композитор створює опери "Семен Котко", "Дуенья", під час Великої Вітчизняної пише музику до фільму "Іван Грозний", оперу "Війна і мир", П'яту симфонію, балет "Попелюшка" та інші твори. Також він співпрацює з режисером Сергієм Ейзенштейном, який запропонував Прокоф'єву написати музику до фільму "Олександр Невський". Під час Великої Вітчизняної війни Прокоф'єв багато працював над балетом "Попелюшка", 5-ю симфонією, сонатами для фортепіано № 7, 8, 9, сонатою для флейти і фортепіано.
У 1948 році Сергій Прокоф'єв разом з цілим рядом інших найвизначніших радянських композиторів (Шостаковичем, М’ясковським, Поповим, Шебаліним, Хачатуряном) піддався політичним гонінням. Їх звинувачували в так званому формалізмі в мистецтві. Секретним наказом Комітету у справах мистецтва ряд творів Прокоф'єва було заборонено. Втім, особисто Й. Сталін дуже скоро зняв цю заборону. На Першому з'їзді композиторів СРСР, який пройшов у 1948 році, Сергій Прокоф'єв піддався жорсткій критиці, причому головними обвинувачами виступали близький друг музиканта Б. Асаф’єв, а також Т. Хрєнніков. Безсумнівно, що цькування Прокоф'єва сильно підірвало здоров'я Сергія Сергійовича, у якого була гіпертонія.
Усі наступні роки він багато і важко хворів, майже не виходячи з квартири чи не покидаючи дачі. Однак за цей час він написав сонату для віолончелі та фортепіано, балет "Оповідь про кам'яну квітку", симфонію-концерт для віолончелі з оркестром, ораторію "На варті миру". Навіть в день своєї смерті великий композитор продовжував писати музику.
Сергій Прокоф'єв пішов з життя 5 березня 1953, в день смерті Й. Сталіна. Через цей збіг смерть великого композитора залишилася абсолютно непоміченою, а друзям Сергія Сергійовича коштувало чималих клопотів організувати його похорон.
Сторінки біографії та етапи творчого шляху Сергія Прокоф'єва.
23 квітня 1891 року в селі Солнцевка (в автобіографії композитор написав на український манер – Сонцівка) народився Прокоф'єв Сергій Сергійович.
1901 р. – вперше відвідав театр опери в Москві. Пізніше написав свої перші опери "Велетень" і "На пустельних островах".
1902-1903 рр. – протягом літніх місяців брав приватні уроки у композитора Рейнгольда Глієра.
1904 р. – вступив до Петербурзької консерваторії. На той момент Прокоф'єв був автором чотирьох опер, симфонії, двох сонат і декількох п'єс.
У 1909 році Прокоф'єв закінчив консерваторію по класу композиції і класу інструментування.
З 1908 року виступав як піаніст з виконанням власних творів.
1912 р. – з-під пера композитора виходять "Мара", "Токката", Соната № 2 для фортепіано, два концерти для фортепіано з оркестром.
З 1913 року починає гастролювати за кордоном.
У 1914 році Прокоф'єв закінчив консерваторію по класу диригування та фортепіано. Створює цикл "Сарказми".
З 1913 по 1917 р. композитором створені опери "Маддалена" (1913) і "Гравець" за Федором Достоєвським (1915-1916), казка "Гидке каченя" для голосу і фортепіано (1914), оркестрова "Скіфська сюїта" (1914-1915), балет "Казка про блазня, який сімох блазнів переблазнював" (1915)," Класична" (перша) симфонія (1916-1917), романси на слова Анни Ахматової (1916) та ін.
У 1918 році Прокоф'єв виїхав на гастролі до США.
У 1919 році композитор завершив оперу "Любов до трьох апельсинів" (поставлена у 1921 році Чикагським оперним театром).
У 1922 році композитор переїздить жити до Німеччини.
З 1923 року проживає в Парижі, виїжджаючи в тривалі концертні турне по країнах Європи і по Америці.
У Парижі були поставлені його балети "Сталевий скок" (1927) і "Блудний син" (1928).
У 1925-1931 роках Прокоф'єв написав Другу, Третю і Четверту симфонії і Четвертий і П'ятий фортепіанні концерти.
У 1927 і 1929 рр. композитор приїжджав з концертами до Радянського Союзу.
У 1936 р. Прокоф'єв остаточно повертається на Батьківщину.
1936-1941 рр. – Сергій Сергійович дуже багато працює. За цей період він створив один зі своїх найзнаменитіших шедеврів – балет "Ромео і Джульєтта" (1936), лірико-комічну оперу "Заручини в монастирі" (1940), кантати "Олександр Невський" (1939) і "Здравиця" (1939), Шосту сонату для фортепіано (1940), цикл фортепіанних п'єс "Дитяча музика" (1935), симфонічну казку "Петя і вовк" (1936). Влітку 1941 року Прокоф'єв написав балет-казку "Попелюшка".
1941-1945 рр. – великий радянський композитор продовжує працювати. У ці роки він створив оперу-епопею "Війна і мир" за романом Льва Толстого (1943), написав Сьому сонату для фортепіано (1942) і П'яту симфонію (1944).
1945-1953 рр. – у післявоєнні роки здоров'я майстра сильно похитнулося, що, втім, практично не позначилося на його працездатності. У зазначений час композитором були створені Шоста (1947) і Сьома (1952) симфонії, Дев'ята фортепіанна соната (1947), виолончельна соната (1949) і Симфонія-концерт для віолончелі з оркестром (1952).
5 березня 1953 року Сергій Прокоф'єв помер в Москві від гіпертонічного кризу і був похований в Москві на Новодівочому кладовищі.
Цікаві факти з життя Сергія Прокоф'єва.
Батько Сергія Прокоф'єва був однокурсником поміщика Солнцева, в чиєму маєтку він служив управителем. Мати майбутнього композитора вважалася непоганий піаністкою і прищепила інтерес до музики своєму синові з раннього дитинства;
з ранніх років Прокоф'єв мав непростий характер. Студентом він відрізнявся екстравагантною поведінкою і занадто помітною, навіть для артистичного середовища, манерою одягатися. Святослав Ріхтер писав: "Якось в сонячний день я йшов по Арбату і побачив незвичайну людину. Він ніс у собі задерикувату силу і пройшов повз мене як явище. В яскравих жовтих черевиках, з червоно-помаранчовою краваткою. Я не міг не обернутися йому вслід – це був Прокоф'єв";
Сергій Сергійович залишався запальним і ексцентричним, навіть коли став відомим композитором. Він міг різко розкритикувати колег, був нестриманий на слова. Одного разу він прилюдно вичитав великому скрипалю Давиду Ойстраху прямо на концерті, а всесвітньо відомій балерині Галині Улановій заявив: "Вам потрібні барабани, а не музика";
композитор був украй пунктуальним. У всьому він цінував перш за все точність. Можливо, саме цією рисою пояснюється його любов до шахів, в яких він вважався справжнім знавцем. У 1909 році композитору навіть вдалося зіграти внічию з Емануїлом Ласкером, який утримував звання чемпіона світу двадцять сім років. Також Прокоф'єв зустрічався за шахівницею з Хосе Раулем Капабланкою, Мішею Ельманом, Савелієм Тартаковером. "Шахи – це музика думки!" – говорив Сергій Сергійович;
біографи Сергія Прокоф'єва відзначають літературний дар композитора. Задатки майстра слова чітко проявляються в оперних лібрето, автобіографіях, "Щоденнику", оповіданнях. Всі ці твори свідчать про універсальність творчої натури композитора, його оптимізм, дотепність, образне мислення, схильність до поетизування. Олег Порокофьев перевів і видав щоденник і інші твори батька, займався популяризацією його творчості. Син Олега і онук Прокоф'єва Габріель став композитором, є власником компанії звукозапису Nonclassical, що займається просуванням молодих музикантів і виконавців сучасної класичної музики;
Сергій Прокоф'єв дуже любив кіно і з задоволенням співпрацював з відомими режисерами. Так, він написав музику до кінофільму "Поручик Кіже" (1934Олександра Файнциммера, історичних драм Сергія Ейзенштейна "Олександр Невський" (1938) і "Іван Грозний" (1942);
творчість Прокоф'єва було відзначено різними нагородами. У 1947 році йому було присвоєно звання народного артиста РРФСР. Він був лауреатом шести Сталінських премій (1943, 1946 (три), 1947, 1951). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1943). У 1944 році йому була присуджена золота медаль Лондонської філармонії;
у фільмі Девіда Кемерона "Аватар" кілька разів звучить музика з сюїти С. Прокоф'єва "Поручик Кіже".
Історична пам'ять про Сергія Прокоф'єва.
У 1991 році в будівлі колишньої сільської школи, де викладала мати композитора, був відкритий Музей Сергія Прокоф'єва на його батьківщині – в селі Червоному Красноармійського району Донецької області (Україна). Там же було встановлено пам'ятник композитору.
У 2008 році був відкритий Музей-квартира Сергія Прокоф'єва в Камергерському провулку Москви, де він провів останні роки життя. У 2016 році там відкрили пам'ятник композитору.
З 1991 року в ознаменування 100-річчя від дня народження композитора в Санкт-Петербурзі проводиться Міжнародний конкурс імені С. С. Прокоф'єва.
Ім’ям Сергія Прокоф'єва названі школа в Москві, Сєвєродонецьке обласне музичне училище, Московський обласний музичний коледж, Донецька державна музична академія, Симфонічний оркестр імені Прокоф'єва Донецької обласної філармонії.
У 2012 році відкрито міжнародний аеропорт імені Сергія Прокоф'єва в місті Донецьку.
У 1991 році в зв'язку зі столітнім ювілеєм від дня народження С. С. Прокоф'єва була випущена пам'ятна монета СРСР.
